Архив рубрики «Центральная библиотека»

Певна частина українців скоріше всього знають її як художницю, фольклористку, народну письменницю – Параска Плитка-Горицвіт (1927–1998). Але більший інтерес сьогодні прикутий до її фотографій.

Під псевдонімом Горицвіт вона писала казки, вірші, створювала книги, скульптури, робила етнографічні замальовки, займалася живописом, графікою.

Її книги існують в одному примірнику: нею створені, від руки написані і власноруч надруковані, а також власноруч переплетені.

Великих рукописних фоліантів обсягом по 500 сторінок кожна Параска Плитка-Горицвіт написала близько 50-ти, а маленьких – близько тисячі.

Плитка-Горицвіт передбачала недбалість у ставленні до її творчості по її смерті. Тому для книжок зробила паперові футляри, які захищали рукописи, а написані ікони дарувала людям.

Письменниця не дочекалася за життя жодної друкованої книжки, хоч і мріяла про те. По її смерті вдалося видати дві з них – «Милу книжечку» й «Народні перекази».

Про фотографку Параску Плитку-Горицвіт заговорили відносно недавно. Її біографічна історія та історія її фото- та художнього архіву дійсно заворожують.

Художниця народилася в 1927 році в сім’ї коваля Штефана Плитки і його дружини Анни, яка була вишивальницею. Відомо, що Параска закінчила лише чотири класи школи, але змогла отримати домашню освіту. Вона добре співала, грала на різних музичних інструментах (які сама згодом виготовляла), володіла технічними знаннями, говорила на іноземних мовах. В 16 років поїхала до Німеччини, де стала займатися домашнім господарством в німецькій родині. Потім повернулася в рідне село і приєдналася до Української повстанської армії. Вона працювала зв’язковою під псевдонімом «Ластівка».

Коли радянські війська зайняли територію Західної України, багато повстанці були заарештовані — так сталося і з Плиткой-Горицвіт. Художниця пройшла 10 років сталінських таборів, після чого майже все життя прожила в гуцульському селі Криворівня (Івано-Франківська обл.).

У маленькій хаті на Параска Плитка-Горицвіт створювала книжки, малювала ікони, вирізала витинанки та робила тисячі фото гуцулів.

Захоплювалась індійською філософією, серед написаних нею портретів є Махатма Ганді, писала листи до Індіри Ганді. Писала твори про індійську культуру, ілюструючи їх своїми малюнками. Художниця листувалася з радіо Делі, отримувала звідти книги і газети і написала фантастичну книгу про пригоди гуцулів в Індії, вигадавши для неї спеціальний алфавіт — суміш санскриту і грузинського прислівника.

На її знімках зображено життя цілих поколінь односельців – дні народження, свята, релігійні обряди і похорони, фотографувала художниця довколишні краєвиди. Світлини роздавала людям, то ж майже у кожній хаті у Криворівні можна побачити роботи Параски.

Довгий час її архів вважався загубленим, але у 2015 році його знайшли в будинку Параски, під ліжком. Це були величезні коробки з негативами, частина з яких виявилася зіпсована часом і грибком. Їх відреставрували, зафіксували, оцифрували, виконавши величезну роботу. Зараз група дослідників займається систематизацією врятованого фотоархіву, в якому налічується близько 4000 знімків.

#bibliohub
#центральнаміськабібліотеказапоріжжя #Запоріжжя #книга
#зустріч #друзі #спілкування #відпочинок #гарнийнастрій #читатимодно #надзвичайналюдина #ПараскаПлиткаГорицвіт

Ви коли-небудь читали роман-пазл? – Ні? Тоді сміливо беремо в руки книгу Юрія Андруховича «Лексикон інтимних міст».

Найкращу настанову читачам своєї книги Андрухович дав сам: «Це таке запрошення для читача — викрий мене, дешифруй. Піймай мене за руку і звинувать…».

Він написав сто одинадцять історій про сто одинадцять міст, мандруючи Європою, Америкою та Україною. Критики назвали книжку автобіографічним атласом внутрішнього світу письменника. Роман складається з різножанрових текстів – від есе й оповідань до віршів у прозі. Тобто роман можна читати по-різному, самому добираючи з його шматків бажану модель.  Читаючи цю книжку, ви ледь не відразу ж зауважите нерівність її розділів (міст). Про неї сигналізують перш усього обсяги — що важливіше для автора місто, то більше про нього сказано.

«Там є Київ, Львів, Москва, Варшава, Нью-Йорк, — розповідає Юрій Андрухович, — навіть Єнакієве. Зі східноукраїнських міст написав і про Харків, Полтаву, Дніпропетровськ. Нема Донецька і Луганська, бо замало там побував, не склалося достатньо пригод».

Це своєрідна енциклопедія, де на кожну літеру абетки припадає місто, відвідане письменником у різні часи. Тут не буде туристично-архітектурного опису усіх цікавинок, натомість читачу пропонуються авторські емоції, пов’язані з відвіданням міст: кольори, звуки, запахи, музика, смаки, пристрасті, кохання…

Загалом ця книга – роман, насичений найрізноманітнішими пригодами.

#bibliohub
#центральнаміськабібліотеказапоріжжя #Запоріжжя #книга
#зустріч #друзі #спілкування #відпочинок #гарнийнастрій #читатимодно

До кінця 2020 року найбільше книжок вийде у перекладах англійською, польською, німецькою і грузинською мовами.

За підтримки Інституту книги за кордоном вийде 57 українських книжок. Це романи, антології, поетичні збірки, літературні репортажі, гуманітаристика та дитяча література, — поповнять книгарні Європи, Азії, Північної та Південної Америки.

Видавці та професійні читачі української літератури за кордоном бажають розповідати про Україну в своїх країнах.

Найбільшу кількість заявок на переклади отримали книжки Юрія Андруховича, Василя Голобородька, Тамари Горіха Зерня, Сергія Жадана, Оксани Забужко, Олесі Яремчук.

Юрій Андрухович – знакова постать сучасної української літератури, провідний український поет, прозаїк, перекладач есеїст.

Один із засновників знаменитої поетичної групи Бу-Ба-Бу (Бурлеск-Балаган-Буфонада).

Творчість Андруховича має значний вплив на перебіг сьогоднішнього літературного процесу в Україні, з його іменем пов’язані перші факти неупередженого зацікавлення сучасною українською літературою на Заході. Твори Андруховича перекладені польською, англійською, німецькою, російською, угорською, фінською, швецькою, чеською мовами й есперанто.

Василь Голобородько – поет-шістдесятник, лауреат Шевченківської премії.

1970 року у США (Балтимор) у видавництві «Смолоскип» була надрукована збірка віршів «Летюче віконце». Таке явище було нонсенсом у тогочасній радянській дійсності: раз друкують за кордоном — значить ворог…

Його 20 років не публікували через відмову працювати з КДБ.

Попри стереотип, що «поети з Донбасу» – це російськомовні твори про шахти, він писав українською про оточуючий світ.

Він понад 20 років вивчає український фольклор і вважає, що саме звідси беруть коріння світові казки.

Окремі твори поета перекладено на польську, французьку, німецьку, англійську, румунську, хорватську, сербську, португальську, іспанську, естонську, латвійську, литовську, шведську, російську мови.

Тамара Горіха Зерня (власне Дуда Тамара) — письменниця.

Авторка роману «Доця» (2019), який був відзначений, як книга року BBC.

Більше 20 років займається перекладом економічних текстів з англійської.

З 2014 року Тамара Дуда була волонтером у зоні АТО. За волонтерську діяльність була відзначена грамотою мера Києва.

«Доця» — це перший роман письменниці. Він був опублікований у видавництві «Білка». Події в книзі відбуваються 2014 року під час російсько-української війни на сході України. Планується екранізація роману.

Сергій Жадан – поет, прозаїк та есеїст, перекладач, а так же співак і музикант, учасник українських рок-груп «Жадані Собаки» і «Лінія Маннергейма»

Літературні твори Сергія Жадана одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені більше ніж двадцятьма мовами, зробивши автора одним із найвідоміших сучасних українських письменників.

Сергій Жадан є також активним організатором літературного життя України та учасником мультимедійних мистецьких проектів. 2017 року він заснував «Благодійний фонд Сергія Жадана».

Оксана Забужко— видатна українська письменниця, філософиня. Читала лекції з української культури в університетах США.

Дебютний роман «Польові дослідження з українського сексу» (1996) – найвпливовіша українська книга за 15 років незалежності.

Інтелектуальний бестселер про Лесю Українку NotreDamed’Ukraine (2007) став голосом забутої лицарської України і попередженням про сьогодення.

Лауреатка Шевченківської премії (2019), а також численних нагород: фундації Антоновичів (2008), ордена княгині Ольги (2009), Angelus (2013).

З її ім’ям пов’язують вихід сучасної української літератури на світову арену. Перекладена 20 мовами світу.

Олеся Яремчук – українська журналістка та письменниця. Авторка книжки про національні меншини в Україні “Наші Інші”. Спеціалізується на темах культурної та національної ідентичності, пограниччя.
#bibliohub #urbanhub
#центральнаміськабібліотеказапоріжжя #Запоріжжя #книга #зустріч #друзі #спілкування #відпочинок #гарнийнастрій #читатимодно

– Залишив кар’єру льотчика і перетворився на підводного дослідника.

– Придумав акваланг, підводні скутери, батискаф та підводні домівки.

– Першим зробив підводний світ насправді цікавим і відкритим для людей.

– Займався пошуками загадкового континенту Атлантиди, уламків каравел Колумба; розслідував легенду про скарби інків.

Це все про людину, яка 60 років свого життя присвятила дослідженню підводного світу.

Жак-Ів Кусто – один із найвідоміших підводних дослідників ХХ століття, фотограф, режисер, винахідник, археолог, громадський діяч, легендарний мандрівник, відмінний шоумен – автор великої кількості книг і фільмів, режисер.

11 червня виконується 110 років Жаку-Ів Кусто.

Цікаві факти з життя надзвичайної людини

У 1936 році Жак-Ів Кусто пішов в Академію морської авіації, його вабило небо, але після автомобільної аварії на гірській дорозі (зламано кілька ребер і пальці на лівій руці, пошкоджено легені й виник параліч правої руки) від авіації довелося відмовитися.

На цьому його льотна кар’єра закінчилась. Жак-Ів довго не міг оговтатися від наслідків тієї трагічної випадковості, саме в довгий період реабілітації він і винайшов свої окуляри для підводного плавання, якими користуються аквалангісти у всьому світі.

Вже на початку сорокових років ХХ ст. Жак-Ів Кусто разом зі своїм приятелем Емілем Ганьяном почали займатися створенням спеціального апарату для занурення на дно океану. У результаті в 1943 році був створений акваланг, що став прототипом усіх дихальних механізмів, використовуваних зараз у світі.

Акваланг давав змогу дайверам вільно пересуватися під водою й спускатися на глибину до 90 м (сучасні акваланги дають змогу людині з відповідною підготовкою опускатися на глибину 300 м). У 1946 році у Франції розпочалося промислове виробництво аквалангів.

Свої враження Кусто описав у книзі «Світ мовчання»: «Одного недільного ранку 1936 року – це було в Ле Мурільоні, поблизу Тулона, – я занурився у води Середземного моря, надівши окуляри Фернеза. Я служив тоді на флоті рядовим артилеристом, був непоганим плавцем і переслідував одну мету – відпрацювати свій кроль. У той момент я думав про море лише як про солоне середовище, яке роз’їдає мені очі. І раптом мені відкрилося вражаюче видовище: підводні скелі, покриті заростями зелених, бурих, сріблястих водоростей, серед яких плавали в кришталево чистій воді невідомі мені доти риби. Виринувши на поверхню за повітрям, я побачив автомашини, людей, вуличні ліхтарі. Потім знову занурив обличчя у воду, і цивілізований світ разом зник; внизу були джунглі, недоступні погляду тих, хто рухається над водою. Буває, на вашу долю випадає щасливе усвідомлення того, що життя разом змінилася; ви прощаєтеся зі старим і вітаєте нове, кидаючись стрімголов назустріч незвіданому. Так сталося зі мною в той літній день в Ле Мурільоні, коли у мене відкрилися очі на дива моря».

Під час дослідження океану Жак-Ів Кусто зіштовхнувся й з такою проблемою як переохолодження організму під час довгого занурення на глибину. Це підштовхнуло його до розробки сучасного гідрокостюма.

У 1950 році англійський меценат Томас Лоел Гіннесс на прохання Кусто спонсорував придбання судна і видав його Жаку-Іву в лізинг за символічний франк в рік, попросивши при цьому дві речі: не афішувати його благодійність громадськості й не просити більше спонсорської допомоги. Це був «Каліпсо». Колись цей корабель був британським міноносцем, згодом – пасажирським поромом, а Кусто і його команда переробили його в прекрасно оснащене на той час наукове океанографічне судно й розробили безліч різних предметів підводного спорядження, в тому числі перші підводні скутери, міні-підводний човен, а також багато освітлювальних приладів і водонепроникні камери, які використовуються досі.

Після трьох років експедицій до Кусто прийшла справжня слава. У 1953 році він разом із Фредеріком Дюма написав книгу, що стала бестселером. Ця книга мала назву «У світі безмовності». Він же ж став режисером знятого за її мотивами фільму – першої документальної стрічки, яка отримала «Золоту пальмову гілку», а згодом і премію «Оскар».

Його документальні фільми мали власний шарм і розповідали не просто про морських мешканців, але про людей, що підкорюють океан. Тому  вони стали справжнім феноменом.

Кусто займався й пошуками загадкового континенту Атлантиди, уламків каравел Колумба; розслідував легенду про скарби інків; йому вдалося зробити ряд археологічних знахідок у районі аварії корабля римської галери.

Дослідник проводив й сміливі експерименти. Зокрема, його дуже цікавило питання, чи може людина жити під водою. Цій темі присвячено два його фільми – «Світ без сонця» (1965) і «Світ Жака-Іва Кусто» (1966). Перший фільм оповідає про те, як люди тривалий час живуть на підводних станціях на морському дні. Другий – як члени команди на чолі з капітаном «Каліпсо», опустившись на глибину 300 футів, жили там 27 (!) днів. Не менш ризикованими були й інші експерименти, наприклад, присвячені вивченню поведінки акул – «Акули» (1968).

Усього Кусто зняв близько 100 науково-популярних фільмів. Багато телекомпаній світу протягом десятиліть включають фільми Кусто у свої програми.

Жак-Ів був захоплений підводним світом і серйозно переймався наслідками людського втручання у його середовище.

Наочно демонстрував загибель коралів, наслідки пролитої нафти тощо. У 1990 році він відвіз 6 дітей, по одному з кожного континенту, в Антарктиду, щоб показати світу, що ця частина Землі потребує охорони, її потрібно зберегти для майбутніх поколінь. Треба віддати належне невгамовному капітанові: зупинити плани видобування корисних копалин в Антарктиді йому вдалося.

У 1981 році він заснував некомерційну організацію з охорони морського середовища «Фонд Кусто», яка діє донині.

Помер найвідоміший дослідник «блакитного континенту» у віці 87 років. Його фільми та книги, присвячені підводному світу, і досі залишаються на вершині популярності, адже ніхто не може розповісти про океан краще, ніж людина, яка і є цим океаном.

Використані джерела:

Дмитро Сидоренко. «Одісея», або Як Кусто підкорив океан для людства [Електронний ресурс] // Іctv.ua: [сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://ranok.ictv.ua  (дата звернення 09.06.2020). – Назва з екрану.

Єсюніна Галина. Глибина океану Жака-Іва Кусто // cbs.km.ua: [сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://www.cbs.km.ua (дата звернення 09.06.2020). – Назва з екрану.

Жак-Ив Кусто. В мире безмолвия [Електронний ресурс] // lib.ru : [сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://lib.ru (дата звернення 09.06.2020). – Назва з екрану.

Жак-Ів Кусто людина Океану [Електронний ресурс] // javirua.org: [сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.javirua.org (дата звернення 09.06.2020). – Назва з екрану.

109 років Жаку-Ів Кусто. Найцікавіші факти про видатного дослідника підводного світу [Електронний ресурс]  // РепортеР : [сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://report.if.ua (дата звернення 09.06.2020). – Назва з екрану.

Фільм про Кусто виходить в український прокат на Новий рік [Електронний ресурс] // Укрінформ: [сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://www.ukrinform.ua (дата звернення 09.06.2020). – Назва з екрану.

Підготувала: Оксана Орлова

#bibliohub #центральнаміськабібліотеказапоріжжя
#Запоріжжя #книга #зустріч #ЖакИвКусто #цікавалюдина #підводнийсвіт #читатимодно 

 

Що таке дружба?

Це радість! Величезна радість від спілкування!

Радість від того, що поруч є близька тобі людина, яка завжди вислухає, допоможе порадою.

Це вірність і відданість!

Це щирість і довіра!

Це спільні інтереси і точки дотику!

9 червня відзначається Міжнародний день друзів, який був створений спеціально для того, щоб в цей день, незалежно від життєвих обставин, ми згадали про своїх друзів і порадували їх.

Іноді для того, щоб зав’язати дружбу, потрібні місяці і роки. А іноді вона зароджується сама, після всього кількох випадкових зустрічей і невимушених бесід.

Близько 90% користувачів соціальних мереж впевнені в тому, що справжня дружба можлива тільки в реальному житті при наявності особистих зустрічей і живого спілкування.

У великому місті людині важко знайти собі вірного друга. Але ми можемо підказати місце, де нових друзів знайшли вже багато людей. Це наша #центральнаміськабібліотека #bibliohub Приходьте після карантину, ми на вас чекаємо!

Вітаємо всіх зі святом!

#bibliohub #urbanhub
#центральнаміськабібліотеказапоріжжя #Запоріжжя #книга #зустріч #друзі #спілкування #відпочинок #гарнийнастрій #читатимодно

Для усіх:

— хто обожнює детективи,

— хто їх ніколи не читав,

— хто шукає історію для відпустки,

— хто любить читати неквапливо,

— хто хоче чимшвидше простежити розвиток подій,

— хто заради читання жертвує нічним сном,

— хто хоче сам створити бестселер.

Дозвольте собі розкіш!!!

Книга молодого франкомовного письменника Жоеля Діккера, прочитавши яку, ви пошкодуєте, що вона закінчилась – «Правда про справу Гаррі Квеберта».

33 роки тому Гаррі Квеберт мав необережність закохатися в 15-річну дівчину Нолу Келерган, яка потім безслідно зникла. Тепер він став головним підозрюваним у цій справі, адже в його саду знайдено рештки тіла разом із рукописом знаменитого роману Квеберта «Початки зла». Молодому письменнику Маркусу Ґольдману, якій звертається до свого наставника за допомогою, доведеться по крихтам збирати факти в цій справі, а також написати книгу, щоб повернути Квебертові добре ім’я. І тут починається найцікавіше.

Кожен розділ дарує ілюзію, що вже відомий головний злодій, але маленька деталь, ніби випадково підкинута автором, руйнує домисли. Ця книга – лабіринт. Здається, що ось-ось вихід, а ні — лише черговий поворот. Повірте, Вам буде дуже цікаво і собі взяти участь у розслідуванні!

В книзі надзвичайно описано кохання. Можливо, якому-небудь читачу може здатися, та що там такого надзвичайного — кохання є кохання. Але в книзі воно ласкаве, трепетне, палке, ніжне. Зважаючи, що автор — чоловік, ось де надзвичайність.

Також автор дає тридцять одну пораду як створити бестселер.

Не зважаючи на свій розмір (704 сторінки), книга легко і захопливе читається. А кількість сторінок лише додають інтриги. Так само, як і зворотна нумерація розділів. Адже починається книга 31, а закінчується 1 розділом. Та загадка і цієї цифри буде розгадана наприкінці.

Роман «Правда про справу Гаррі Квеберта» 27-річного Жоеля Діккера, перекладений 32 мовами і виданий у 45 країнах, здобув Гонкурівську премію ліцеїстів та Гран-прі Французької академії.

Познайомитися з романом мають змогу і українські читачі. Книгу бездоганно переклав Леонід Кононович.

Рекомендуємо всім! Роман «Правда про справу Гаррі Квеберта» Жоеля Діккера є в Центральній бібліотеці, бібліотеках-філіях №6, 13,17.

#bibliohub
#центральнаміськабібліотеказапоріжжя #книга #детектив #бестселер #зустріч #відпочинок #читатимодно

Дуже скептичний, іронічний, авантюрний або, навпаки, ідеалістично-наївний. Це все про книжку настроїв Андрія Любки «КАРБІД».

Протягом читання настрій змінюється раптово і стрімко.

Перша половина — це гумор, іронія, сарказм. Тут можна багато сміятися, навіть якщо розумієш, що причина того сміху — зовсім несмішна. Але власне сміхом та почуттям гумору людина споконвіків рятувала свою психіку від краху. Намагалась, якщо вже не оптимістично, то хоча б з гумором сприймати труднощі чи навіть жахіття свого буття.

Місце дії — Закарпаття, рай для контрабандистів. Не може не вражати безмежність людської фантазії, коли йдеться про пошуки нових джерел прибутку чи шляхів збуту товару.

Цікаві імена-клички у героїв твору:

— Геній Карпат — контрабандист, хто знає найкращі шляхи через Карпати мимо офіційних кордонів для перенесення нелегального товару чи переведення самих нелегалів;

— Ікар —  контрабандист, який «повітряним шляхом» намагається переправляти контрабанду;

— Тис — від назви річки Тиса, вчитель історії, наївний патріот, який хотів «євроінтегрувати» усіх закарпатців та українців у Європу через таємний тунель єдності, який пролягав би цього разу — під землею, під офіційним кордоном. Ідея з підземним тунелем виникла після спроби українізації краян в стані сп’яніння. Тисом себе називає сам герой. У місті ж вчителя знають під кличкою Карбід. Звідси і назва роману. Той, хто уявляв себе Тисом, насправді був просто Карбідом.

Читач знайомиться в романі і з «політичною елітою» маленького містечка на Закарпатті. І про неї теж автор розповідає з особливим гумором (чи просто насмішкою). І це справді смішно. Смішно, коли мером стає неофіційний  сторож міських туалетів, що розпочав свій перший бізнес з продажу туалетного паперу у тому ж туалеті. І при тому пафосно розповідав про своє бажання рівних прав для кожного, коли йшлося про «пайок» паперу для одного походу в туалет. І  люди повірили його словам, його бажанню надати кожному містянину рівні права. І так обрали мером міста. З іншого боку — це не просто сумно, це жахає.

Книжка захоплює, читати хочеться далі і далі.

Моторошно стає десь у середині роману. Коли бачиш не романтизацію кондрабандистького життя, а зворотній бік медалі. Коли йдеться вже не про людський добробут чи здоров’я, а про людські життя. Коли звичайні контрабандисти стають месниками смерті заради власних «бізнес»-інтересів.

Це дуже цікава книжка, вона дуже правдиво відображає і викриває український менталітет з його красивими і не дуже сторонами. Це книжка, яка допомагає побачити себе як українця чи українку, представника  свого народу, з іншої перспективи.

«Сміх лікує, і часом добре глянути на себе збоку, щоб у майбутньому виправитися» (Андрій Любка).

#bibliohub #центральнаміськабібліотеказапоріжжя 
#Запоріжжя #книга #зустріч #читатимодно #будьвтренді

– Чи існують ліки від кохання?
– Чи існують ліки від страху втрати?


Разом зі своїми пацієнтами д-р Ірвін Ялом, професор Стенфордського університету, намагається розкрити причини певних людських вчинків, думок, переживань, депресій чи страхів, і разом знайти шляхи подолання кризисного стану.


– Чому ми закохуємося?
– Чим відрізняється закоханість від кохання?
– Як в коханні до іншого не втратити себе?


Терапія Ірвіна Ялома ґрунтується на налагодженні близьких дружніх стосунків з пацієнтами, аналізі їхнього минулого та сьогодення, на тлумаченні снів, плануванні майбутнього…
Важливо, не лише, щоб пацієнт довіряв і симпатизував лікарю, але і щоб сам терапевт цікавився клієнтом, співпереживав із ним, полюбив його.


У книжці «Ліки від кохання» є десять історій пацієнтів доктора Ялома.
Не зважаючи на те, що не всі думки автора ми поділяємо, вважаємо, що це дуже хороша книжка. Вона допомагає не лише зрозуміти, наскільки різними є люди, їхні почуття і потреби, як по-різному кожен може проінтерпретувати певну ситуацію, а навіть глибше зазирнути у себе. Адже читаючи будь-яку книжку, ми не лише співпереживає з героями, а й шукаємо тотожного чи найбільш схожого на себе.

Здійснювати свої мрії — це прекрасно.
Так само, як вміти любити так, щоб не потребувати ліків від кохання.


#bibliohub #urbanhub
#центральнаміськабібліотеказапоріжжя #Запоріжжя #книга #зустріч #друзі #спілкування #відпочинок #гарнийнастрій #читатимодно #будьвтренді

19-го березня 2020 року Ліні Василівні Костенко виповнюється 90 років!!!

Читачі Центральної бібліотеки приєднались до Всеукраїнського флешмобу #МояЛіна.

Серед багатогранної творчості кожен знаходить свої близькі серцю рядки.

Так давайте заповнимо Інтернет своїми улюбленими рядками з віршів Ліни Василівни. Ми впевнені, вони є в багатьох з нас.

В бібліотеках для дорослого населення вшановують Великого Кобзаря.

До Центральної бібліотеки завітала Anastasya Kondryko разом зі студентами факультету журналістики кафедри «Видавнича справа і редагування». Бібліотекарі разом з відвідувачами: розвінчували культ Кобзаря — бронзовий, кам’яний, вишитий, забалаканий, який призвів до того, що більшість відноситься упереджено та байдужо. Молодь дізналася про маловідомі факти з життя талановитого Т.Шевченка :

— Тарас Григорович вільно спілкувався французькою, польською мовами.

— Не міг існувати без музики: слухав Гайдна, Бетховена, Шопена, Россіні, Моцарта, який був для нього ідеалом гармонії, що свідчить про високий рівень розвитку його особистості. Поєднали минуле та сучасне, поглянули на постать Шевченка крізь віки …

Відомі сучасні музиканти не оминають геніальну постать Т.Г. Шевченка. Це і Ірина Білик, Андрій Скрябін, Сергій Фоменко, гурти «Мандри», «Піккардійська терція», «Тартак», «Кому вниз», «Бандурбенд», «Мертв півень», «Kozak System», «Хочу ще» тощо. Майбутні журналісти слухали Шевченка «по-новому».

Гурт Кузьми Скрябіна на одноіменний вірш Тараса Шевченка «Мені однаково, чи буду…», який є зразком меди­тації — настрій, мотив, ритмі­ка, налаштовує на роздуми про сенс людського буття… «Піккардійська Терція» «Ой по горі роман цвіте» 1859р. Вірш написаний під час останньої подорожі Шевченка на Україну. Присвячений Черненко Федору Івановичу, петербурзька квартира якого була центром літературних зібрань української громади у 50-х — на початку 60-х років. Після смерті поета бібліотеку зберігав саме Черненко Ф.І.

«Думи мої, думи» гурту «Мандри» — реггі-композиція за мотивами живопису, малюнків, графіки і рукописів Тараса Григоровича.

У читальному залі бібліотеки-філії №1 для дорослого населення представлена виставка однієї книги-ювіляра «З Кобзаревим словом», що присвячена 180-річчю з часу виходу першого видання збірки Т.Г.Шевченка «Кобзар».
«Кобза́р» — назва збірки поетичних творів Т.Г.Шевченка. У наш час під назвою «Кобзар» розуміють усі віршовані твори Шевченка. Зворот першого аркуша книжки був прикрашений офортом за малюнком В.Штернберґа ”Кобзар із поводирем”. Це не ілюстрація до окремого твору, а узагальнений образ кобзаря (народного співака), який і дав назву збірці. ”Кобзар” надрукували ярижкою (абетка) на цигарковому папері.
Після видання цієї збірки й самого Т.Шевченка почали називати кобзарем. І навіть він сам деякі свої повісті почав підписувати «Кобзарь Дармограй».
Після арешту Т.Шевченка в 1847 році «Кобзар» був заборонений в Російській Імперії і вилучався як з бібліотек та книгосховищ, так і у окремих громадян, що зробило це видання рідкісним ще за життя поета. У світі збереглося лише кілька примірників «Кобзаря» Т.Шевченка 1840 року.

Один з них (114 стор.) зберігається у Національній бібліотеці України імені Вернадського, ще один — в Черкаському музеї «Кобзаря», є також, в Музеї Визвольної боротьби ім. С.Бандери (Лондон — Велика Британія) та в бібліотеці Гарвардського університету (США).

Працівники бібліотеки-філії №13 провели для учнів середніх класів ЗОШ № 85 урок «Він буде жити вічно». Особливу увагу було приділено перебуванню Т. Г. Шевченка на Запоріжжі. Бібліотекарі ознайомили учнів з книгою П. Ребра «Т. Шевченко і Запоріжжя» та розповіли про пам`ятні місця, де побував Шевченко, відвідуючи Вольницю запорізьких козаків. Під час заходу учні приймали активну участь у літературній вікторині «Ми не забудемо тебе, Тарасе!» та декламували свої улюблені вірші з «Кобзаря.

Бібліотека-філія № 14 продовжила розмову про Тарас Григоровича на «Культурологічному хронографі». У чому криється феномен великого поета, чому його слово завжди актуальне, завжди повчальне, завжди пророче? «Без Нього… хто знає, що було б з нами!», — написав колись Богдан Лепкий про Шевченка.